У сучасних літературних джерелах немає відомостей, що колись у парку утримували фазанів. Але вони були ще 1859 року.
Піднімемося наверх, на греблю Верхнього ставу. Спочатку пройдемо по нижній асфальтовій дорозі до колишньої пристані порому. Звідси відкривається в усій своїй красі діорама Верхнього ставу, який С. Трембецький назвав Чаруючим морем. Здається, що його береги обрамлені пишною різноманітною рослинністю, намальованими соковитими, яскравими фарбами мистецькою рукою художника.
Нашу увагу відразу привертає острів, на якому яскраво виділяється павільйон, обсаджений екзотичними рослинами. У літературних джерелах зустрічаємо різні назви, які надавалися цьому унікальному творінню людських рук і розуму протягом існування парку. У сучасних путівниках частіше всього його називають - Острів кохання. Уперше таку назву читаємо у В. Іващенка (1895). Але Іващенко згадує і його попередню назву - острів Анти-Цирцеї. Саме під такою назвою описує його і С. Трембецький. Поет зауважує, що німфа-чарівниця Цирцея перетворювала людей, що попадали на її острів, на різних чудовиськ та звірів, а супутників Одіссея перетворила в свиней. Але тут в "Софіївці" на острові Анти-Цирцеї відбувається протилежне: навіть тварини, що побували на острові, перетворювалися на шляхетних, чесних, діяльних та поважних людей. Проводячи таке алегоричне порівняння, Трембецький мав на увазі, що садово-паркове мистецтво, так само, як і інші види мистецтв, благотворно впливає на виховання у людини кращих її якостей.
Острів, на якому, як вважали давні греки, жила чарівниця Цирцея, називався Ея. Вони не сумнівалися, де він розташований: це невеликий скелястий острівок біля самих берегів Лація (Італія). Цей острів, який, завдяки річковим наносам, з'єднався з суходолом, до цього часу, називається горою Киреї.
Острів Анти-Цирцеї створений в перший період будівництва парку в розширеній частині Верхнього ставу, або Чаруючого моря. Кріпаки насипали острів вручну і надали йому овальної форми з таким розрахунком, щоб не закривати далекі перспективи ставу, якими можна помилуватися, пройшовши трохи далі від пристані по греблі. Тут же можна ще раз, уже зверху, оглянути водоспад та Єлисейські поля.
Береги острова Анти-Цирцеї, так само, як і ставу, обкладені гранітом. Зв'язок з островом спочатку здійснювався з допомогою порому чи човна, а 1853 р. між північним берегом і островом розкинувся на кам'яних опорах дерев'яний місток для пішоходів. Завдяки вдало підібраним пропорціям конструкції мосту і його кольору, з відстані греблі він здається легким, ажурним, створюється враження, що він висить у повітрі. Під час повені 1980 р. вода скинула міст з кам'яних опор на лід ставу. Потім його поставили на місце, замінивши пошкоджені деталі.
У період, який описував С. Гроза (1843), посеред острова височіла гранітна основа, на якій планувалося збудувати величезну піраміду, де б перебував прах колишнього володаря парку С. Щ. Потоцького. Т. Темері пише, що тут Софія Потоцька хотіла збудувати склеп для праху С. Трембецького, в знак поваги до першого співця "Софіївки", який у своїй поемі, між іншим, говорив, що Софія - найкраще оздоблення саду. Але ці задуми не були здійснені.
Відповідно до короткого звіту про роботу, здійснену в Царициному саду з 1837 по 1 квітня 1847 р., був 1843 р. "зведений із цегли нижній поверх альтанки на острові Верхнього ставу", а 1844 р. "закінчене будівництво кам'яного павільйону, за винятком підлоги"; 1845 р. "зведений з цегли верх в альтанці на острові Верхнього ставу і вкритий залізом". Судячи з цього звіту, спорудження Кам'яного павільйону на острові Анти-Цирцеї було закінчено 1845 р.
Як пише Т. Темері, цей павільйон будувався в готичному стилі. Відомо, що після відвідування парку 1847 р. Миколою І за його вказівкою цей павільйон було знесено, а на його місці 1850 р. побудували новий в стилі епохи Відродження. Він існує і в наш час, і його називають відповідно до кольору первісного пофарбування Рожевим. Проект Рожевого павільйону зробив для "Софіївки" академік архітектури О. І. Штакеншнейдер, а спорудження його здійснювалося під керівництвом архітектора І. Макутіна.
Нинішній павільйон - стрімка споруда, яка логічно вписалася в загальний ансамбль острова з його деревами, кущами і є центральною архітектурною точкою на острові. В основі плану павільйону лежить восьмикутник.
Цікаве його внутрішнє ліплення, а також ліплені стрічки, ліплений фриз фасадного навісу, який обрамлює його з усіх боків. Хоча загалом архітектурні споруди парку, в тому числі і Рожевий павільйон, залишають досить сильне враження, тому що вони вдало вписались в ландшафтні композиції, ніби зрослися з ними, становлячи єдине логічно закінчене ціле, однак, на думку спеціалістів (Наймарк, 1939), будувались вони без достатньо кваліфікованого керівництва, інколи недбало і грубувато. Тільки цим, як зауважує 1.1. Наймарк, можна пояснити численні приклади порушення головного правила "незвисання", тобто верхні частини архітектурних елементів в багатьох випадках ширші від нижніх, а замість об'ємних елементів виконані плоскі. Там само наводяться й інші недоліки і помилки, які навряд допустив би архітектор в проекті. У 1974 р. проведена повна реставрація Рожевого павільйону із заміною гранітної основи.
Але повернемося до Амстердамського шлюзу, де завжди гамірно, багатолюдне і весело. Тут відвідувачі, ознайомившись з основними об'єктами парку, займають чергу і чекають, щоб здійснити подорож підземною річкою Ахеронт. Згадується Амстердамський шлюз вперше у Т. Темері, тому можна стверджувати, що ця назва виникла йде у засновників парку і пов'язано це з голландським містом Амстердамом, де подібні споруди зустрічаються часто. Шлюзове облаштування створено в перший період будівництва парку і призначене для пропускання човнів з Верхнього ставу в підземну річку Ахеронт і, навпаки, а також для спуску води із ставу.
Шлюз складається із двох взаємодіючих частин. Перша діє постійно, перекриває воду з Верхнього ставу. Внизу є контрольна заслінка, через яку з допомогою гвинта можна регулювати до певного рівня глибину води в підземній річці і в ставку, або повністю випустити воду з нього. Цю частину шлюзового обладнання теж було зруйновано під час повені 1980 р. а потім виготовлено знову.
Друга - одноразової дії шлюз, коловорот якого приводиться в рух спеціальною лебідкою, і дерев'яний щит на масивних залізних ланцюгах може або опускатися, повністю перекриваючи доступ води в підземну річку, або підніматися, відкриваючи воду. Для того, щоб човен міг попасти з Верхнього ставу в підземну річку Ахеронт, необхідно за допомогою лебідки перекрити щитом вихід води з шлюзового каналу. Потім гвинтом на постійно діючому вхідному шлюзі відкривається його контрольна заслінка, і канал шлюзового обладнання наповнюється водою. Коли вода підніметься до рівня Верхнього ставу, шлюз відкривається, як ворота, за допомогою подовжених важелів, і човен запливає в канал шлюзового обладнання. Потім вхідний шлюз закривається, а через нижнє вікно вихідного шлюзу за допомогою спеціальної заслінки повільно випускається вода. Після того, як рівень води в каналі шлюзового обладнання знизиться до глибини, яка забезпечує нормальний прохід човна підземною річкою Ахеронт, за допомогою великого колеса лебідки піднімається догори щит випускного шлюзу, і човен без перешкод може рухатися підземним каналом до причалу на Ахеронтійському озері. Зробивши цю операцію в зворотному напрямку і човном піднявшись разом з водою до рівня Верхнього ставу, можна здійснити по ньому подорож.
Безумовно, що при такому масовому відвідуванні парку, яке буває останніми роками, організація прогулянок човнами цією схемою маршруту практично неможлива, тому шлюзове обладнання давно працює лише в одному напрямку. Бажаючі прогулятися підземною річкою Ахеронт можуть сісти в човен або біля Амстердамського шлюзу і, допливши до Ахеронтійського озера, зійти на берег, або ж навпаки.
Підземна річка Ахеронт була споруджена в перший період будівництва парку, її довжина під землею - 211 м, а починаючи від Верхнього ставка - більше 223 м, ширина З м і висота 3 м; глибина води в каналі досягає 1 м. Протягом всього підземного каналу влаштовано 4 люки, з допомогою яких частково забезпечується його освітлення, а також здійснюється аерація. При цьому вражає геніальність інженерного розрахунку в поєднанні вибору віддалі при влаштуванні люків і вигинів каналу, що передбачає абсолютну відсутність протягу і убезпечує відвідувачів від застуди навіть в найжаркішу погоду. Віддаль від Амстердамського шлюзу до першого люку складає 66 м, від першого до другого - 40 м, від третього до четвертого - 19 м, від четвертого до виходу в Ахеронтійське озеро - 44 м. Можна тільки уявити, яку величезну і трудомістку роботу було виконано вручну і за об'єму, і за затратами. Було викопано біля 3000 м землі, стіни каналу і основа облицьовані гранітом, склепіння в основному виконано в арочному стилі у вигляді цегельних замків і лише частково спочатку було зроблене з дубових брусків, а пізніше перекрите залізобетонними плитами. Відвідувачі парку, особливо в літній період, недаремно прагнуть після завершення екскурсії здійснити подорож підземною річкою Ахеронт. Тут, в глибокій тиші, в приємній свіжості та прохолоді вони швидко відновлюють сили, одержують додатковий емоційний заряд від приєднання до незвичайного і ще довго з вдячністю згадують тих, чиїми руками ось уже протягом майже 200 років він старанно зберігається.
Отже, відпочиваючи в човні, що, злегка погойдуючись, повільно рухається, і спостерігаючи за люками, що, як зірки в нічному небі, повільно пропливають над головою, ви через 8-Ю хвилин побачите перед собою світлий отвір, почуєте шум води, шелест листя і спів пташок. Поступово він буде збільшуватися, розростатися і нарешті над вами розкриється небо, а ви опинитеся в круглому басейні, над яким схилили своє гілля вікові ясени, клени, а береги завиті виноградом. Вода з Ахеронтійського озера, яке Л. О. Казарінов назвав "Мертвим озером", відкритим каналом та каскадом гранітних сходів з шумом лине під білий металевий місток, який видніється попереду, і великим водоспадом стрімко падає в р. Стікс, води якої зливаються за уявленнями древніх греків з водами Океану. Л. О. Казарінов, називаючи басейн "Мертвим озером", посилається на Л. Метцеля, але приводить різні необгрунтовані версії його назви, які не заслуговують уваги. Враховуючи те, що С. Трембецький, Т. Темері та С. Гроза, які раніше описали парк, це водоймище називали просто басейном, треба вважати, що назва "Мертве озеро" позбавлена всякої символіки і виникла значно пізніше, певно тому, що тут в затишному місці постійно стоїть штиль, ніколи не буває хвиль і тому створюється враження, що вода не рухається. Відомості про те, що Мертвим озером давні греки називали міфічне море в підземному царстві, де мешкали душі померлих, про що стверджують 3. Г. Головерда, 3. Я. Іванова, Б. С. Сидорук (1976), в наших дослідженнях не підтвердилися. Цю довідку ми залишаємо в цьому виданні для тих, хто ще буде досліджувати "Софіївку", а ми надалі будемо називати цей басейн Ахеронтійським озером, з якого спокійні води Ахеронта разом з бурхливими водами р. Коціти впадають через Головний водоспад у води річки Стікс. Площа Ахеронтійского озера - 800 кв. м, глибина -1,5 м. На правому березі озера влаштовано люк, через який підземним каналом вода тече до фонтану Семиструмінь. 1999 року проведено капітальний ремонт цього озера.
Човен пришвартовується до гранітної пристані. Вийшовши на берег, ви можете пройти до невеликого гарного білого залізного місточка, перекинутого через канал. З цього мосту розкриється перед вами Площа зборів, найбільш пожвавлене місце парку. Новими кольорами розкриється і храм Посейдона у вигляді великої гранітної вази, наповненої яскравими квітами. А далі - дзеркало Нижнього ставу, або Іонічного моря, Нижня алея, а ще вище - тераса Бельв'ю, від неї алея, що стрімко спрямована догори, посередині штучної просіки до Китайської альтанки. Тераса, просіка й алея з Китайською альтанкою влаштовані садівником К. Ферре в 1838-1842 рр. Алею було викладено звичайною цеглою, а 1986 р. повністю реставровано, так само і терасу Бельв'ю. Цеглу замінили більш стійким матеріалом - плімфою, яка прекрасно вписується в навколишній ландшафт.
Китайська альтанка розташована в західній частині парку, що має назву Дубинка. Альтанка, зроблена повністю з дерева і пофарбована в різні кольори, протягом минулого часу реставрувалася неодноразово, останній раз в 2001-2002 рр. Назву Китайська альтанка в літературі вперше зустрічаємо у О. Л. Липи (1948). Т. Темері називає її восьмигранним павільйоном. У короткому звіті про роботи, які проводилися в саду з 1837 по 1 квітня 1847 р., читаємо: "... 1841 року...збудовано дерев'яну альтанку на зразок китайської і вкрито дописами..." Доречно відзначити, що. Л. О. Казарінов у своєму рукописному нарисі приписує .влаштування тераси Бельв'ю (він же називає її Амон-театр) В. В. Пашкевичу. Це твердження людини, яка пропрацювала в парку більше 60-ти років, ще раз свідчить про те, що історію парку як до революції, так і до теперішнього часу ще знають погано. Адже Т. Темері, описуючи парк, 1846 р. згадує, що цей чудовий краєвид було обладнано садівником Ферре 1840 р., а В. В. Пашкевич працював в парку 1890р.
Тут, далеко від гомінкої багатолюдної центральної частини парку, можна прекрасно відпочити, помріяти, милуючись Великим водоспадом і Площею зборів. Китайська альтанка із заходу прикрита ажурним гіллям модрини, а трохи збоку красується старий дуб, віком біля 400 р. - німий свідок багатьох подій, що відбувалися в цих місцях. Народні перекази сповіщають, що саме під цим дубом зустрічалися легендарні герої селянського антифеодального повстання 1768 р. Максим Залізняк та Іван Гонта. Не виключено, що саме тут обмірковували свої заповітні плани керівники Південного товариства декабристів П. Пестель, І. Давидов, коли вони приїздили в Умань до одного із активних учасників цього руху - С. Волконського.
Поряд з альтанкою встановлено 1975 р. меморіальний камінь на згадку про революційні події, які тут відбувалися. Поляна слугувала місцем проведення перших міських мітингів, демонстрацій, зборів. Тут, 1904 р. відбулася перша маївка, а 1919р. урочисто святкували Першотравень.
Під час Великої Вітчизняної війни окупанти вибрали поляну Дубинка місцем поховання своїх воїнів. Старожили міста пам'ятають її в повоєнний час всю в березових хрестах.
Цікавий випадок трапився тут 1985 року. По лінії "Інтуристу" в парк приїхали двоє немолодих туристів з ФРН. Після закінчення екскурсії вони попросили, щоб їм показали, де було кладовище, на що гід люб'язно погодився. Прийшовши на ту поляну, німці довго міряли її кроками в тому місці, де ростуть три прекрасні екземпляри ліщини ведмежої, і нарешті, поклавши квіти, зупинилися в мовчанні. Як потім вони пояснили, тут в сьомому ряду, шосте місце від краю, був похований їх молодший брат, офіцер вермахту. Природно, що ніяких слідів кладовища ви сьогодні не побачите. У перші роки після війни тут був розсадник і парникове господарство. Пізніше, в кінці 50-х років, все це було прибрано і поляні повернули її попередній вигляд. Але вона ще довго залишалася не до кінця спланованою і, крім того, мала підкреслено прямокутну форму, яку їй надали німці, знищивши частину дерев під час підготовки кладовища. У 1985-1986 рр. проведено генеральну реконструкцію поляни, створено новий трав'яний покрив, а також частково прибрано дерева для того, щоб надати поляні вигляду природного ландшафту. 2000 року, згідно домовленості між урядами України і Німеччини, з дозволу адміністрації парку, проведено розкопки могил на цій поляні. На перепоховання забрано останки більше 1600 власників військових жетонів. 2002 року закінчено планування і реставрацію цієї паркової композиції разом з ділянкою Дубинка, яка тепер є прикрасою парку, улюбленим місцем відпочинку відвідувачів парку, які звідси можуть хутко добратися до виходу з парку через головні ворота на вулицю Садову і на нову вхідну зону з вулиці Київської, де поряд розташована міська автостанція.
Однак повернемося до Великого водоспаду, ліворуч якого росте гігантська ялина, яка корінням зачепилася за край гранітної скелі. Праворуч, як повідомляв Л. О. Казарінов, росла береза, але вона вже давно загинула. З місточка можна пройти повз Розбиту колону до Єлисейських полів (якщо підеш праворуч). Повертаючись від Ахеронтійського озера до Англійського парку, який починається невеликою галявиною, ми побачимо посеред неї бюст давньогрецького філософа Сократа, встановлений на гранітному п'єдесталі 1957 р. Бюсти Сократа та інших давньогрецьких філософів встановлено явно не на своєму місці, якщо дійсно "читати" "Софіївку" як іконологічний твір мистецтва.
До відома читачів, іконологія - це напрямок в мистецтвознавстві XX ст., що досліджує сюжети та образотворчі мотиви в художніх творах для визначення їх історико-культурного змісту та вираженого в них світогляду. Тому бюсти Гомера, Сократа, Платона й Арістотеля потрібно розставити в районі Афінської школи. А тут, на місці Сократа було б доречно встановити бюст В. В. Пашкевича, який багато в свій час зробив для "Софіївки".
Англійський парк, або арборетум ім. В. В. Пашкевича - те саме, що і дендрарій, займає невелику територію у формі трикутника, площею біля 2 га. Його вершина торкається воріт Уманської сільськогосподарської академії. Одну сторону трикутника обмежує широке асфальтоване шосе, обсаджене столітніми липами. Друга сторона межує з партерним амфітеатром, а на лінії основи якраз і знаходиться поляна з бюстом Сократа. Територія арборетума густо порізана досить складним лабіринтом стежок. Тут є басейн, де колись розміщалась колекція водяних рослин, а також кам'яниста гірка, покрита колись рослинами-сукулентами - багаторічними рослинами, вегетативні органи яких здатні накопичувати вологу, дякуючи чому вони можуть рости в пустелях, на камінні і в пісках.
На ділянках арборетума, не дивлячись на його порівняно невеликі розміри, росте найбільша кількість екзотичних деревних та кущових рослин, цінних і в декоративному, і в лісогосподарському відношенні, їх кількість 1987 р. складала більше 100 видів і форм.
Коли ми прямуємо алеями Англійського парку до Ахеронтійського озера, то обов'язково звернемо увагу на штучно насипану гірку. Ми припускаємося думки, що цей курган символізує могилу Ельпенора. Ельпенор - наймолодший із команди Одіссея, як пише Гомер, нещедро боги обдарували його розумом. Коли Одіссей з своїми товаришами був на о. Цирцеї, в останню ніч перед походом до підземного царства Аїда, Ельпенор виліз спати на дах палацу Цирцеї, а потім, почувши шумні збори в похід, з похмілля не пішов сходами, а впав з даху, і душа його відлетіла до царства Аїда. Після відвідання царства Аїда, Одіссей повернувся і захоронив Ельпенора, поставивши на могилі весло, як того просила душа Ельпенора. Це також наше припущення. Можливо, на першому етапі будівництва ця могила була на острові Анти-Цирцеї. Про неї пише С. Гроза (1843). "...Середину займає підвищення, на якому гранітна з кількома сходинками основа. У цьому місці під велетенською пірамідою могли бути покладені останки С. Щ. Потоцького, але ця думка, крім висловленої згадки Трембецького, ще не здійснена". Не виключено, що Л. Метцель ще тоді символічно відобразив це підвищення, як могилу Ельпенора.
На ділянці Партерного амфітеатру вашому погляду відкриються оранжереї та навчальні приміщення Уманської сільськогосподарської академії, у віданні якої вони залишилися з 1930 р., коли парк виділився в самостійну установу. Перед оранжереями та приміщеннями ділянку парку створено в трьох рівнях в регулярному стилі. Верхня частина - це стрижені газони правильної форми, краї яких прикрашають різноманітні сорти поліантових троянд. Середня частина Партерного амфітеатру утворена гранітною стіною та широкою підковоподібною алеєю, яка плавно огинає пологу частину схилу з багатою трав'янистою рослинністю, що спускається до басейну з фонтаном Семиструмінь. Гранітну підпірну стіну, поставлену 1845 р., прикрашають виткі троянди, хвилівник, дикий виноград, каприфоль, а біля краю схилу, як і у верхній частині амфітеатру, також красуються троянди.
Партерний амфітеатр перетерпів багато змін. Перш за все треба відзначити, що в часи Потоцьких тут був парадний вхід в парк. На старих фотографіях, що збереглися з дореволюційних часів, бачимо на схилі амфітеатру, в його центральній частині, влаштовані серпантином вузькі доріжки, заповнені трояндами рабатки, які спускалися до фонтану Семиструмінь. Саме тоді і виникла назва цієї ділянки - Долина троянд. Прямолінійна дворядна шпалера туї до Великої Вітчизняної війни складалася тільки з одного ряду висаджених 1910 р. туй. Вона непомітно обмежувала регулярну частину парку, адже її підстригали на висоті не більше 1 м. Під час війни, природно, належного догляду за парком не було, туї не підстригалися і після війни, в 50-х роках, вирішили посадити ще один ряд, верхній - туї західної. Оскільки пропускна здатність серпантина вузьких доріжок між рабатками троянд не забезпечувала вільного проходу відвідувачів, кількість яких все збільшувалася, 1957 року ділянку перепланували. По центру схилу збудували гранітні сходи, які вели до фонтану Семиструмінь, а на рабатках, де колись росли троянди, висадили різноманітні види і форми ялівця і туї, а краї обсадили тамариксом. Майже всі сходи в парку в початковий період будівництва були дерев'яні, з часом вони руйнувалися і постійно вимагали ремонту, тому в 1950-1960 рр. їх замінили гранітними.
Коли проводилася реставрація парку 1996 року, зазнав корінної реконструкції і Партерний амфітеатр. За основу взято карту "Софіївки" за 1855 рік, на якій чітко видно цю ділянку парку. Тому, демонтувавши гранітні сходи, відновили серпантинову доріжку, а сорокарічні туї звичайні та колоновидні, ялівці, шовковиці та інші цінні рослини пересадили на новостворені ландшафти Західної частини парку.
Фонтан Семиструмінь влаштований, напевно, в перший період будівництва парку, хоча це нічим не підтверджується, ні С. Гроза, ні Т. Темері його не згадують. Фонтан є невеликим круглим басейном з ажурною бронзовою вазою посередині. З центру вази стрімко вириваються вгору сім пружних струменів води. Описуючи параболу, кожний струмінь розсипається на окремі краплі, які веселим гомоном покривають дзеркальну поверхню басейну. У цьому затишному, постійно затіненому кронами дерев від сонячних променів місці приємно відпочити та помріяти. Вода до фонтану подається підземним самотічним водогоном від Ахеронтійського озера. За рахунок перепаду місцевості, висота центрального струменя фонтану досягає 5 м. Зайва вода скидається через підземні водостоки в Нижній став. Влаштування фонтану саме з такою кількістю струменів, напевно, пов'язане з міфом, тому що число сім - символічне в багатьох міфологічних системах.
З числом сім пов'язаний широко розповсюджений в Греції міф "Семеро проти Фів", що передував Троянській війні. Цей міф відображений у творчості стародавніх афінських драматургів V ст. до н. е. Есхіла, Еврипіда, Софокла. Головним джерелом для них і більш пізніх авторів послужила епічна поема "Фіванда", яка до нас не дійшла. В основі епічної розповіді "Семеро проти Фів" і про взяття Фів лежить спогад про військові сутички між окремими царствами Мікенського періоду, незадовго до їх занепаду, про сім вхідних воріт, які нібито існували в Фівах. У ці ворота кинулося об'єднане військо, яке складалося з семи загонів під командуванням семи полководців. Причиною походу була ворожнеча між синами, які правили у Фївах і не могли поділити між собою престол.
Тут ми описали один із варіантів задуму Л. Метцеля, але не виключено, що цей фонтан символічно відображає ті сім років, що Одіссей був на острові у гроті Каліпсо, а можливо сім підземних річок царства Аїда, які ми вище називали.
Зійшовши серпантиновою доріжкою до фонтану Семиструмінь і намилувавшись ним зблизька, прямуємо до статуї "Зима". На карті "Софіївки", видання Т. Темері, вона стояла тут, біля фонтану. С. Гроза (1843), як ми вже згадували раніше, називає її скульптурою старого і вказує, що вона стояла на майданчику Бельведер, що на Левкадській скелі. Пізніше вона стояла на Єлисейських полях, а після Вітчизняної війни і до останнього часу - на Верхній алеї. 1996 року, відповідно до плану "Софіївки" за 1846 рік, її встановлено тут.
Статуя зображає старого чоловіка, обличчя його виражає біль, страждання, він намагається прикритися хітоном, щоб захиститися від холоду. Вважалося, що це - алегорія і пори року, і життя людини. Але у першому путівнику по "Софіївці" Т. Темері, як і А. Регель, називають її скульптурою Вічного Жида.
Вічний Жид, за середньовічною легендою, - один з тих, хто глузував з Ісуса Христа, коли він ніс тяжкий хрест на Голгофу до місця розп'яття. Він не дав Ісусу Христу зупинитися відпочити. За це його засуджено до вічного блукання по землі аж до самого страшного суду. Це легенда про Агасфера (Вічного Жида) зацікавила і знайшла відображення в творчості Гете, Шлегеля, Ленау, Пушкіна, Жуковського, Кюхельбекера, Шеллі, Е, Сю, Яна Потоцького та багатьох інших.
Враховуючи, що вся "Софіївка", виходячи з наших літературних досліджень, відображає героїчні пригоди Одіссея, на нашу думку, ніяка це не "Зима" і не "Агасфер". Перед нами статуя самого Одіссея, якого богиня Афіна залежно від обставин перетворювала в старого чоловіка в хітоні, як ми бачимо в цій скульптурі, або сильного, молодого і красивого. Ось таким старим Одіссей з'являється на острів феаків, а коли розпочинаються змагання на площі зборів, він вмить перетворюється на мужнього, сильного воїна. Таким же старим і слабким він приходить і в хижу свинопаса Євмея, щоб той його не впізнав. Цитую Гомера (у перекладі Бориса Тена ст. 232): "...Одіссея жезлом доторкнулася Афіна. Зморшками вкрилася на тілі гнучкім його шкіра прекрасна, і над чолом його русе облізло волосся, і постать згорбилася раптом уся, так неначе в одряхлого старця, вмить помутніли і очі, раніше такі ще прекрасні..."
Тож недаремно С. Гроза називає цю скульптуру скульптурою старого і вказує, що вона стояла на Левкадській скелі, тобто, практично на його батьківщині - на острові Ітака. На нашу думку і глибоке переконання, скульптуру Одіссея надалі так і слід називати, і поставити на самій вершині острова Ітака, там, де раніше, як зазначалося вище, стояли бюсти Костюшка, потім імператриці Олександри Федорівни, Т. Г. Шевченка, В. І. Леніна. Адже скульптура потрапила в парк вже після того, як Л. Метцель від'їхав до Варшави, і йому не вдалося до кінця реалізувати свій задум, тому протягом цих двохсот років скульптури без кінця переміщували по парку.
Від фонтану стежкою можна піднятися на Терасу Муз до гранітного обеліску, який ми спостерігали ще від павільйону Флори. Звідси відкриваються картини незвичайної чарівності та краси. Саме звідси з висоти пташиного льоту можна одночасно побачити написану природою й людиною картину, яку раніше ми бачили частинами. Павільйон Флори, що відбивається у дзеркалі Нижнього ставу (Іонічне море), здається мініатюрним, ніби ширяє у повітрі; блискучий струмінь фонтану "Змія" вражає уяву (адже зараз ми дивимося на фонтан майже зверху вниз); Левкадська скеля, Кавказька гірка (острів Ітаки), Площа зборів, Долина гігантів, дерев'яний місток в Темпейській долині, Великий водоспад - все це надовго залишається в пам'яті відвідувачів як прекрасна, романтична картина, ідеально написана природою і людиною.
Пагорб, названий Т. Темері Терасою Муз, створений К. Ферре 1840 р. У І. О. Косаревського читаємо, що тераса Муз створена в 1796-1800 рр. Треба думати, що К. Ферре лише довів до завершення задум Метцеля. Т. Темері відзначає, що в святкові дні цю терасу, прикрашену квітами і обставлену лавами, займали жінки, і тоді вона являла собою картину Гелікона з чарівними німфами. (Гелікон - гора в Середній Греції на півдні Беотії, де, відповідно з грецькими міфами, мешкали музи - покровительки мистецтв).
Вершину гранітного обеліска, встановленого 1856 р., до революції 1917 р. прикрашав позолочений триголовий орел, а напис вказував, що він поставлений в честь відвідування парку Миколою І. Після революції обеліск і напис щезли, і лише до 200-річчя "Софіївки" 1996 року, за проектом інституту "Укрпроектреставрація", цим же інститутом виготовлений триголовий орел - сімейний герб династії Романових, які дійсно зробили дуже багато для збереження нинішньому поколінню цього прекрасного витвору людського розуму. Безперечно, обеліск разом з більш як 150-річною ялиною, що також уже є пам'ятником природи, багато в чому суперечать первісному задуму парку, бо він закрив мабуть одну з найбільш величних картин, яка б відкривалась з п. Флори на ті 250-300-річні дуби, що ростуть перед оранжереями, але це вже просто історія, і за цим можна лише пошкодувати. Обеліск огороджений кованим декоративним ланцюгом.
Однак спустимося на Верхню алею і помилуємося панорамою Нижнього ставу вже з нової точки огляду. Тут на Терасі Муз, за описом Т. Темері, тим же К. Ферре був влаштований великий гранітний грот прямокутної форми, якому дали назву грот Аполлона, оскільки тут стояла мармурова статуя Аполлона Бельведерського. Вхід до гроту з обох боків прикрашали дві гранітні вази з квітами, а при виході з гроту було встановлено також гранітну лаву. Розташувавшись на ній, можна було милуватися парком. Місце для гроту було вибране виключно вдало, але коли встановлювали обеліск, боячись, що грот може обвалитися, його засипали, і, безумовно, парк втратив один з найцікавіших об'єктів.
Пройшовши далі Верхньою алеєю, ви опинитеся на вершині тераси Бельв'ю, з якої побачите не менш цікаві картини парку, а піднявшись вгору по алеї до Китайської альтанки, ближче познайомитеся з прекрасною поляною Дубинка. Перетинаючи поляну по діагоналі в напрямку дубів, що стоять окремо, праворуч побачите чудові дерева ліщини ведмежої і вийдете на нову алею, влаштовану 1987 р. Проходячи цією алеєю, ви зможете помилуватися прекрасними пейзажними картинами. У цій роботі ми більше зупинилися на описі історичної частини парку, хоч слід підкреслити, що створені, починаючи з 1980 року пейзажні композиції в західній частині парку, які вражають відвідувачів своєю естетичною витонченістю, заслуговують не меншої уваги, хіба що їм бракує тієї семантики, якою так багата історична частина парку.
Тепер відвідувачі, які приїдуть до Софіївки на автостоянку з вулиці Київської, мають можливість ознайомитись з Акванарієм, де, за бажанням, можуть придбати акваріум з повним набором необхідного обладнання та рибок, придбати в магазині "Флора Софіївки" різноманітні рослини в контейнерах для оздоблення своїх присадибних ділянок, ознайомитися з багатим розарієм, де зростає більше 5000 екземплярів понад 150 сортів троянд, помилуватись чудовим фонтаном перед науково-лабораторним корпусом та пройтися новою частиною парку до входу з вулиці Садової.
Сьогодні уже важко уявити, що до 1993 року маршрут, яким ви подорожуєте, був просто загальноміським звалищем сміття, а тепер на місці колишніх засмічених заболочених місць Ви маєте можливість побачити ті ставки, які планувалося побудувати 1855 року, познайомитись з водними рослинами, з рослинами, занесеними до Червоної книги, з гірським садом на кам'яних схилах нового Ліщинового ставу, робота над створенням якого велась з 1993 по 2002 рік, помилуватися великим краєвидом, що розкривається нам з алеї по тальвегу Грекової балки, як тільки ми дійдем до ставу ювілейного, чи з асфальтової дороги, що повертає праворуч і зникає в насадженнях дуба червоного та сосни кримської, виринувши над мальовничою місцевістю, що включає це чудове завершення Грекової балки, яка закінчується тут названим уже гірським садом з великою кількістю ґрунтопокривних рослин, насадженнями різних видів та форм ялівців, сосни, туї та інших рослин, характерних для гірської зони, а також водним дзеркалом ставу та своєрідною архітектурою Будинку творчості вчених, що розташований на правому схилі балки і ніби завершує цю чудову діараму.
