Цьогоріч матінка Природа наполегливо пропонувала культовому київському етно-фестивалю "Країна Мрій" оголоситися колом стихій (так як його сусід, ржищівський фестиваль "Трипільське коло", цього року "Повітря"). Принаймні, саме цьогоріч "Країною Мрій" ну дуже наполегливо опікувалась Вода.
Дощ тривав майже усі два фестивальні дні, проте це не стало на заваді виконанню запланованої програми. Глядачі мали можливість побачити майже усе, що їм обіцяли організатори напередодні. Потрібно було лишень мати оптимістичний настрій і моральні сили боротися з негодою ( ну а краще ще й добрі матеріальні засоби від дощу :) ).
На мою думку, не останню роль у вдалій організації фестивалю відіграв чималий досвід його проведення. Адже цього року Країна Мрій відбувалася увосьме. І в контексті досвіду боротьби з дощем одразу згадується минулорічний фестиваль. Тоді посеред суботнього дня несподівана сильна злива із сильним вітром мало не звела усе нанівець.
Усі мокрі,апаратура залита, світла немає, нічого не працює. Доки ладнали апаратуру, Олег Скрипка співав без неї під сценою з акустичним супроводом, а юрба мокрих глядачів тулилася близько-близько, аби щось почути. А цьогоріч готові були до всього. Тому усе працювало!
День перший. Надія є.
Злива почалась майже з самого ранку і не вщухала, лише змінювала свою силу. Саме вона якось затягла збори, на фестиваль вибрались в обідню пору.
Одразу, на подвір'ї музею Івана Гончара, чути голоси. Письменники та поети разом з "Коронацією Слова" варять юшку. Поруч музею, зліва від воріт, продають антикварний український одяг та предмети побуту. Сорочки переважно західнянські, є борщівські, бучацькі, городенківські , гуцульські та ін. Далі, в бік Співочого Поля, ярмарок продовжується, проте вже книжковий. Книжки накриті целофаном, продавці час від часу струшують воду, що накопичується вгорі їх наметів, а в решті все чудово. Багато різноманітних українських книжок, художніх, дитячих, з історії чи мистецтвознавства, на будь-який смак. У ярмаркові взяли участь з поміж інших такі видавництва як "Зелений пес", "Родовід", "Апріорі" зі Львова та ін. Посеред книжкових наметів розмістилася маленька літературна сцена "Курінь", там читають вірші. В кінці ярмарку вже літературна сцена Велика . Звідти чути звуки бандури. Закінчується Кобзарський слем. Грає Іван Лузан (гурт "Тінь Сонця", проект "Сонцесвіт"). Як виявляється, саме він і став переможцем ІІ Кобзарського Слему. Далі на Великій Літературній планується атракція від братів Капранових, а ми заходимо на територію фестивалю.
Від воріт парку тягнеться "Алея Майстрів". Тут вам і вишите, і 
ткане, і ліплене, і плетене, і мотане, і вирізане. Для участі у традиційному ярмарку народних ремесел "Алея майстрів" кожного року ретельно відбирають майстрів, які працюють у народній традиції. Тож усе на найвищому рівні. Та в умовах негоди торгувалось майстрам ой як важко!
Трохи далі "Алея Майстрів" розгалужується, і одна її частина веде до "Майстерні танців", де два дні під дощем танцювали українських традиційних та старовинних, а також молдовських і татарських танців.
Ми ж ідемо далі. Проходимо сцену "Під стінами Лаври", там новий гурт ладнається грати, але й це проходимо, тому що цього року Я МРІЮ ПОСЛУХАТИ КОБЗАРІВ. Але коли підійшли до потрібного місця, побачили пусту галявину і охайно складену маленьку сценку, що сиротливо стояла посеред неї :'(. (Але за мене не переймайтесь. Читайте далі. Насправді все склалось).
Вирушили тоді в напрямку головної сцени. 
Час концерту на ній ще не настав, тому нашу увагу привертає дійство напроти - галявина "Ярило", де хлопці з братства бойового козацького звичаю "Спас" вчили усіх бажаючих козацьким штучкам - бою на шаблях (дерев'яних), вправлянню з батогом, биттю у литаври, а також проводили козацькі забави. Як на мене, саме ця атракція фестивалю виявилась найбільш діючою в таких умовах. Хлопці працювали з невеликою кількістю гостей під неперервним дощем по коліно в багнюці. Величезне ДЯКУЮ козакам за самовідданість!
І нарешті, після шостої, розпочався Великий концерт. Почав його незаплановано дніпропетровський гурт "Вертеп".
Далі були гурт "Тартак" разом з дуетом "Астарта".
Їх репертуар склали переважно фольклорно-патріотично-тартаківські пісні. Не обійшлось без традиційних філософсько-патріотичних зауважень Сашка Положинського. Так цього разу пан Сашко пропонував усім присутнім задуматися "Якою ми хочемо бути нацією? Тою, яка має міцну національну державу? Чи шароварно-танцювальним придатком незрозуміло якої влади?". Поряд з тим виступ "Тартака" був мега драйвовим!
Він супроводжувався запальними танцями гостей під сценою та хороводами навколо всієї юрби глядачів. Багато-хто вибрав саме такий спосіб для того аби не мерзнути дощового суботнього вечора.
А далі глядачі нарешті змогли побачити та почути того, хто мав відкрити фестиваль.
Олексій Заєць був анонсований напередодні фестивалю як володар унікальної манери горлового співу. Його виступ власне на концерті представив за допомогою відеозапису сам Олег Скрипка. Олексій вийшов і заспівав першу пісню... І я, як людина некваліфікована, не помітила нічого чудесного :( . Спів нагадував манерою звичайний жіночий автентичний колектив. Після першої пісні до Олексія приєдналися ще троє дівчат і вони разом продовжили співати український фольклор. Тепер за звучанням це точно важко було відрізнити від традиційного українського жіночого багатоголосся. Не скажу що це дуже погано! Співали фольклор Київщини, трохи утихомирили запал після Тартака, продовжили частушками аби цей запал назад підняти.
Після Олексія Зайця настала черга Камо Грядеши. Це був третій поспіль колектив, що мав у своєму звучанні жіноче багатоголосся (двоголосся в цьому випадку). Саме жіночим автентичним горловим співом мені запам'ятався перший день фестивалю. Камо Грядеши грали жваву музику. Якщо Сашко Положинський час від часу закликав народ, що позаду та на пагорбах ворушитися, підходити до сцени, брати участь у загальних танцях, то якраз під Камо Грядеши цей саме народ, вдосталь помокнувши, нарешті розворушився. З найвіддаленіших куточків люди потяглися під сцену аби пострибати, потанцювати, побігати в запальному хороводі! Наближався апогей першого фестивального дня!
Хедлайнерами ж цього дня став білоруський етно-гурт Озіміра. Ця команда знайома київським фестивальникам ще з минулорічного "Трипільського Кола". Гурт унікальний і неповторний у всьому, починаючи з зовнішнього вигляду і закінчуючи набором інструментів, звучанням і текстами. Одягнені музиканти в стилізований етнічний одяг. На більшості - то сорочка та штани, але вокаліст мав більш екстравагантне вбрання. Його стрій складали шкіряна плахта та наручі з натурального хутра. Грає гурт білоруський фольк-рок, і фолькову складову вони створюють за допомогою таких інструментів, як 2 волинки (біл. "дуди") і декілька різноманітних сопілок. До речі, фронтмен гурту вміє грати на двох сопілках одночасно! Того вечора Озіміра виконували серед іншого і пісні, присвячені таким важливим для наших пращурів датам, як Коляда, Купайла, Юр'я, а також спеціально підготовані для України... коломийки - "гуцульські мелодії на білоруський манер".
Також музиканти багато спілкувалися з публікою... звичайно ж білоруською, наголошували, що виступати в Україні дуже люблять, що тут дуже вдячна публіка, порадили українцям "не губити свою мову, не губити свою незалежність" і запевнили, що "Білорусь та Україна в будь-якому випадку будуть разом".
Енергійним білоруським фольк-роком та грандіозною зливою завершився перший день фестивалю "Країна Мрій". Ідучи додому під тією зливою кожен думав, як бути завтра...
День другий. Фестивалимо з останніх сил.
Справа в тому, що перед фестивалем, у п'ятницю ввечері, в прогнозах погоди кожен міг побачити таке: субота - зливи, неділя - іноді сонце, іноді дрібний дощ. Тож програма дій вимальовувалась така: в суботу терпимо, в неділю нарешті насолоджуємось фестивалем. І яке ж охопило розчарування, коли суботнім вечором, заглянувши в Тенета, побачили, що на неділю тепер теж усі прогнозують зливи!
Як не дивно на перший погляд, але відвідувачів "Країни Мрій" другого дня було більше. Прийшли люди, що не змогли з'явитись в суботу через робочий день, люди, що завчасно купили квитки, злякалися дощу напередодні, але не хотіли, аби квитки зовсім пропали, також ті, для кого передусім Олег Скрипка - той виконавець заради якого дійсно варто мокнути під дощем.
Ми ж, засмучені прогнозом, у неділю збиралися лише на Велику Сцену.
Слава Богам, що вибрались трохи раніше.
Так, цього дня ми спочатку завернули до Танцювальної сцени, побачили танцюючих і тепер не віримо усім, хто пише, що на "Країні Мрій" Танцювальна сцена не працювала. А далі, обходячи територію фестивалю, знайшли і Кобзарську сцену функціонуючою. Картина, правда, була трохи жалюгідна. Люди в плащах та під парасолями тулилися до маленької "сцени" - невеликого каркасу, обтягненого брезентом, який де-не-де провисав. На сцені грало два кобзарі. Грав і співав Тарас Компаніченко. Тож кобзарів на "Країні Мрій" хоч і в екстремальних умовах, але я побачила і почула!
А далі знов Велика сцена. У неділю були заплановані окрім Олега Скрипки ще колективи з Росії, США та Канади. Було в першу чергу цікаво, чого етнічного запропонують ці представники багатонаціональних держав. І якщо з Росією все більш-менш зрозуміло - колектив з Республіки Тува, то решта - загадка.
Розпочала Вечірню програму канадська команда De Temps Antan . Грали кантрі з французькими нотками. Музика сприяла танцям, хоча й шов дощ.
Далі були туваші. Гурт Ят-ха представляв українцям музику Республіки Тува. Розпочали з того, що запропонували використати свій шаманський досвід аби відігнати хмари куди публіка забажає. І, чесно кажучи, їм це майже вдалось, принаймні дощ на короткий час припинився. А далі грали на дивному національному смичковому інструменті, співали горловим співом, російською мовою. Музику туваші презентували унікальну і неповторну, проте, як на мене, важку для сприйняття.
Продовжили вечір американський гурт Hazmat Modine. Грали джаз. Власне під знаком джазу і пройшов завершальний етап фестивалю "Країна Мрій". Внаслідок значної кількості інструментів і складних умов музиканти дещо затягували саундчеки. А далі була музика. В один момент американці запросили на сцену російського вокаліста, і ми могли почути суміш американського джазу з горловим співом - на "Країні Мрій" народжувались нові шедеври.
Завершував фестиваль Олег Скрипка - людина, завдяки якій з'явилась та досі існує така чудова подія, як фестиваль "Країна Мрій". Пан Олег - людина дуже креативна, він постійно створює нові проекти. Один з таких - Олег Скрипка+джаз-бенд "Забава" - він презентував на цьогорічному фестивалі. Багато-хто вже знайомий з цією програмою, проте на фестивальній сцені вона лунала вперше. Репертуар склали відомі ВВ-шні пісні в джазовому виконанні та пісні Богдана Веселовського - митця, що творив до війни. Атмосферу того часу також доповнювали ретро-світлини, що проектувалися на екран сцени. Пан Олег багато і жваво рухався на сцені і його енергетика передавалася публіці. Всі танцювали, стрибали, рухалися з неймовірним запалом! Фестиваль відбувся!
